|
Як козачата прогулялись.
20-27 липня відбувся мандрівний табір Дитячого козацького товариства Рівненщини «Замки Острожчини – 2012». Похід пролягав за маршрутом Острог-Межиріч-Новомалин-Дермань.
Протягом восьми днів козачата під керівництвом наставників пройшли пішки близько півсотні кілометрів. Найбільш насиченим за кількістю відвіданих історичних пам’яток став перший день. Острозька частина шляху пролягала через замок князів Острозьких, музей книги, музей нумізматики, Татарську башту, та колишній Капуцинський монастир. Як завжди, дітей найбільше цікавили розповіді та легенди про Острозькі підземелля, котрі і до цих пір практично не вивчені археологами.
За кілька кілометрів звідти розмістилось с. Межиріч. Стоянка там була найдовшою за все таборування. Зокрема, завдяки затяжному дощу. Та непогода не стала завадою для напрацювання низки туристичних навичок. Саме тут козачата мали можливість попрактикуватися у облаштуванні табору та виготовленні допоміжного обладнання. Так, один з юнаків зміг вперше виготовити похідний стіл. А дівчата – удосконалили кухарське мистецтво та пройшли майстер-класи з українського рукопашу «Спас». Уже перед запланованим виходом дощ перестав. Це дозволило просушити спорядження та спокійно відвідати Межиріцький Свято-Троїцький чоловічий монастир, заснований монахами Києво-Печерської Лаври в ХІІІ ст. Головною його святинею є ікона Божої Матері "Життєподательниця”, написана у ХІУ ст. і привезена від Вселенського Патріарха князем Острозьким. Цей монастир вважається одним з наймальовничіших оборонних монастирів України. Тому приємно було побачити, що він поступово реставрується і наразі виглядає значно краще, ніж минулого року.
Далі маршрут подорожі продовжився у західному напрямку, до Новомалина, що стоїть від Межиріча у восьми кілометрах. Село, відоме з XIV століття, тоді називалося Глухе. Уже в ті часи там стояв невеликий замок, значно розширений і перебудований на початку XV століття. Сьогодні будівлі являють собою мальовниче накопичення руїн, у яких тільки після уважного огляду можна виявити визначену планувальну систему. Хоча загальний вигляд пам’ятки милував око, неприємно вразило сміття розкидане по всіх приміщеннях палацу. Незважаючи на це, саме тут була зроблена найбільша фото-сесія. Привал біля великого ставка дозволив освіжитися та набратися сил для подальшого переходу.
Десь в 5 кілометрах від замку, в напрямку Бущі, є залишений хутір, біля якого б’є два джерела. Там відбулася наступна стоянка. Пошук джерел дозволив виявити невеличкий бобровий будиночок. Місцеві мешканці розповідали, що нещодавно бобри надто високо підняли рівень струмка. Вода стала заливати дорогу. Довелося трактором зносити греблю, щоб врятувати єдиний шлях, що з’єднує два села.
На вході в Дермань, нас зустрів дід, який дізнавшись що мандрують козачата заспівав кілька козацьких пісень, одна з яких є маловідомою. Остання в поході стоянка розмістилася на Плугаки, поблизу невеличкої водойми. Дерманці розповідають, що колись там поїли коней. З джерела вода набігала в дерев’яний жолобок. А щоб зручніше було напувати худобу, пізніше загатили струмок. Та з тих часів залишилася назва «Жолобок».
Звичайно, що просто відпочивати було ніколи, адже потрібно було відвідати місцевий монастир. Дерманський монастир вперше згадується у 1499 році. Споруджений на старовинному замчищі, мав вигляд фортеці з камінними стінами до 6 метрів висоти з проробленими стрільницями. Монастир і церкву збудували у XV ст. Та й зараз, вали вражають своєю висотою. З дозволу ігумені, одна з монахинь провела для бажаючих екскурсію по «теплій» і «холодній» церквах. А щоб відчути як почувалися давні воїни під час штурму фортець, деякі козачата вибігли на вали. Після того, наставники їм пояснили, що штурм фортеці відбувався в бойовому обладунку, під постійним обстрілом захисників. А з собою потрібно було нести ще й драбину…
Дуже цікавим був візит до музею-садиби „Ремісничий хутір Плугаки” – двохсотлітньої хати. Музей був створений за фінансової підтримки Фундації імені князів-благодійників Острозьких. Цього разу господар садиби не лише розповідав легенди про походження житла, значення кожного елементу традиційної української хати, а й дав можливість відчути себе селянами двохсотлітньої давнини. Козачата мали можливість накосити трави, заготовити корму для кіз, розпалити піч. Та найбільше захоплення у дітей викликало приготування їжі в печі. Усі мали можливість напекти млинців та наїстись ними досхочу.
Останню ніч таборування козачата ділилися враженнями та згадували найцікавіші місця. На ранок чекала дорога додому. За витривалість, проявлену під час табору, козачата були нагороджені грамотами та значками.
Це таборування відбулося за сприяння Фундації ім. князів-благодійників Острозьких та фінансової підтримки відділу у справах сім’ї та молоді Рівненської ОДА.
|
|
