|
Військово-патріотичний табір «Козацька сторожа»
На початку серпня юнаки зі школи Спас-сокіл (м. Запоріжжя) проходили вишкіл у військово-патріотичному таборі «Козацька сторожа» організації української молоді «Спадщина», який розташовувався на горі Ключ поблизу села Труханів Сколівського району Львівської області.
Напередодні поїздки в Карпати для спасівців було проведено екскурсію по Львову. Прогулянка старим містом з цікавою історією, вибагливою архітектурою, гарними храмами, видовищні підйоми на Високий Замок, Ратушу, відвідування музею аптеки, екскурс в історію біля пам’ятників Данилу Галицькому, Івану Підкові, Тарасові Шевченку, затишні вулички і дорога, вистелена бруківкою, аромат запашної кави місцевих кав’ярень справили незабутнє враження на юнаків. Не дивно, що на запитання, що найбільше запам’яталось і вразило на екскурсії, В’ячеслав відповів: «Львів! У Львові мені все сподобалось!», а Ярослав сказав: «У Львові я відчув себе як удома, і так, ніби я живу тут». У місті Лева відчувається дух вже минулої епохи, відчувається дух нашої історії, там і повітря здається українським, і ним дихаєш вільно, на повні груди – це вабить і захоплює.
Наступного ранку нас чекали Карпати. Підйом на гору Ключ, висота якої 930м, був не з легких, хлопцям одразу довелося продемонструвати свою витривалість і фізичну форму. Сили були варті кінцевої мети, для місця табору було обрано живописну галявину устелену чорничними і ожиновими кущами, в усіх була можливість насолодитись смаком цих ягід до схочу. Як одним з найстарших серед юнацтва, спасівцям доручили найтяжчу роботу по облаштуванню табору: встановлення наметів, щогли для прапора, риття ям, заготівлю дрів – вже за перші години перебування в горах вони навчились впевнено тримати в своїх руках сокиру і лопату. А за кілька днів, коли основну роботу було виконано, хлопці зі здивуванням для себе вперше помітили, що знаходяться в дуже гарних місцях, побачили і синіючі Карпати на обрію, і подивилися на зелену стіну лісу не з метою пошуку дрів, а як на живописну дику природу.
Табір було організовано національно свідомою молоддю з метою патріотичного виховання підростаючого покоління. Щоранку на шикуванні хорунжий підіймав державний прапор, а весь табір гучно співав гімн України. Після сніданку для юнацтва проводились заняття з історії, народознавства, психології, медицини, співів, хлопці прослухали курс лекцій з виживання в лісі. Щодня була стройова підготовка і тренування з козацького бойового мистецтва «Спас», яке проводив Олег Лукомський. Після того, як львівські юнаки з захватом подивились показовий виступ спасівців, вони ще з більшим запалом відпрацьовували усі прийоми на тренуваннях. Кожного дня для юнацтва планувалась цікава програма: змагання на чільного (декілька днів поспіль перемагав В’ячеслав Слібо), екскурсії в печерах, швидка переправа над урвищем, великі перегони, велика гра, театралізоване дійство битви під Корсунем, диверсійні ігри та ін. Окрім того, спасівці наважились піти на виживання: «Ми хотіли перевірити наші сили, пересвідчитись, на що ми здатні в таких умовах», – розповідав Кардава Демна, - «Хотілось дізнатись щось нове, випробувати себе в екстремальних умовах», - додав Войков Ярослав. Умовою виживання було провести добу за межами табору, з собою дозволялось взяти лише сірники і казанок. «Велике щастя було, коли все ж розвели вогонь, півгодини намагались його розпалити» - згадує Ярослав. Найважче, як розповідають хлопці, було перебути ніч, часто прокидались від холоду. На лекціях їх навчили, як засмажити в глині їжака, маленьких тварин, але рука не піднялась, вдень їли чорниці і варили з них узвар – це на декілька годин тамувало почуття голоду. Повертались юнаки серйозними і змореними: «Усе нормально, переконався у власних силах», – впевнено сказав Демна. «Ми були самі, самі усе робили, це таке самоствердження!», – додав Павло. В таких умовах вистачає доби, щоб подорослішати, розуміння того, що можеш покладатись лише на власні сили перетворює дітей на сміливих, відповідальних юнаків.
Вражало урочистістю вечірнє шикування: гучно лунав декалог націоналіста, за денні заслуги призначався хорунжий, який опускав державний прапор під спів гімну ОУМ «Спадщини». Двічі честь бути хорунжим завойовували спасівці: Гречков Семен, Войков Ярослав. А після вечері усі збирались біля вечірньої ватри, де співали пісні, вітали переможців, показували сценки.
Усім запам’ятався вечір, коли нас запросили на стрілецьку ватру до джур. Біля могили січових стрільців комендант сказав декілька слів про ті нелегкі часи, про тих юних хлопців, які віддали життя за незалежність країни, якої не було на жодній з карт Європи, про нашу шану і наш обов’язок, джури виголошували вірші, палало величезне вогнище, а ми усі стояли довкола нього. Було гаряче і від слів коменданта, і від ватри, а потім усі взялися за плечі і співали українські націоналістичні пісні. Делегації з Запоріжжя урочисто вручили спадщанські пісенники, тому ми впевнено і голосно співали з усіма:
Там, де вчора лежали руїни,
Знов повстане у центрі Європи
Вільна, сильна, могутня країна,
Що собі повернула свободу.
Ми пронесли крізь багато років
Свою мрію про вільну державу
І тепер з надії батьків
На державу ми маємо право.
Україно, ти належиш мені, Україно!
Через декілька літ
Світ побачить велику країну.
І це буде, це буде моя Україна! – горами йшла луна, у юнацтва від захвату світились очі – і це напевно і була найбільша шана для тих хлопців, які лежали в могилі під березовим хрестом.
Перед нашим від’їздом організували святкову ватру, урочисте шикування, де всім запоріжанам комендант вручив посвідчення про прийняття до лав «Козацької сторожі», подарував книжки і запросив приїхати ще. Саме цього запрошення з нетерпінням і чекали усі ми, бо як сказав Ярослав: «Це було щось!».
Олена Яценко
|
|
