Національна Cвятиня «Запорозький Дуб»

Шановні друзі!

Дитячо-юнацька школа козацького бойового мистецтва «Спас», головним завданням якої є виховання молоді у дусі кращих прадідівських звичаїв, відродження національної духовності, повернення шани Національним Святиням, незважаючи на об’єктивні та суб’єктивні причини сьогоднішніх негараздів, плідно працює, гуртуючи навколо себе дітей та підлітків. На сьогодні Запорозька Школа «Спас» взяла на себе надзвичайно важливу місію – відродження Комплексу «700-річний Запорозький Дуб», який зараз знаходиться у стані занепаду!

З давніх часів наші предки вірили, що Дуб є деревом Всесвіту, в ньому об’єднуються три сутності: крона – світ божественний, стовбур – світ життя, коріння – світ предків. Священне Дерево поєднує наш Рід – його життя пройшло через багато поколінь. Без перебільшення можна сказати, що Дуб — символ Запорозького краю!

З ім?ям цього дуба пов?язано багато легенд та визначних дат:

1648 рік – по дорозі від Микитинської Січі (нинішній Нікополь) до битви на Жовтих Водах Богдан Хмельницький зупинив під дубом своє військо на відпочинок. Покидаючи це місце, призвав так само стійко триматися в бою за волю, як дуб тримається корінням за землю.

1675 рік – під дубом кошовий Іван Сірко пише лист турецькому султану. Козаки «так реготали, що з дуба жолуді обпадали».

1708 рік – донський отаман Кондратій Булавін, переправившись Кичкаською переправою, закликає запорожців у союзники. «Безштаньки» готові були йти, але «значні» козаки своїм авторитетом їх не пустили.

1734 рік – під дубом козаки, викотивши бочки горілки, славили «добру царицю Ганну Іоанівну», що пробачила колишні гріхи і дозволила заснувати Нову Січ.

29 травня (10 червня) 1820 року по тракту, що йшов поряд із дубом, у кареті Миколи Раєвського проїхав на Кавказ Олександр Пушкін. У березні того року він опублікував поему «Руслан і Людмила», яка починалася тоді словами: «Дела давно минувших дней…» Вступ: «У Лукоморья дуб зеленый…» – написано під враженням нашого дуба і появилося в другому виданні.

1843 рік – молодий Тарас Шевченко читав присутнім під дубом селянам поему «Катерина».

1919 рік – Махновці, що потребували дров для паровоза, захотіли спиляти дуб. Місцеві жителі піднялися за святиню і відстояли її.

1943 рік – Адольф Гітлер виявив бажання розпиляти дуб і зібрати вже мертве дерево в Німеччині як символ перемоги арійського духу над слов?янським. Гітлерівці не встигли здійснити побажання фюрера – вони самі «дали дуба».

Коли дерево буяло своєю красою, його відвідували тисячі туристів. Вважають, що Дуб має вік більше 700 років. За сім століть його стовбур роздався на 6,32 метра в обхваті, а висота сягала 36 метрів. Добровільний охоронець Дуба Н.А.Дейкун, хата якого була поруч, називав дерево «велика кураїна» (маючи на увазі траву перекотиполе) за незвичайною формою крони, яка мала 43 метри в діаметрі. Запоріжці старшого віку пам’ятають цього чепурного дідуся з козацькими вусами, в незмінній українській вишиванці. Тоді в Запоріжжі українською мовою розмовляли лише двоє: він та поет Петро Ребро. Дід Нечипір завжди радо зустрічав біля Дуба гостей з усього світу, фотографувався з ними, розповідав про славетне дерево цікаві історії – як Богдан Хмельницький з військом тут відпочивав під розлогою кроною, як махновці хотіли, та не змогли пустити Дуба на дрова….

Хата діда Дейкуна стояла поруч з Дубом. Він мав багаті виноградники, садочок з яблунями та сливами. Він знав секрети садівництва і часто щеплював різні дерева, отримуючи чудернацькі плоди. І біля Дуба він висадив п’ять дубків з жолудів велета, з’єднав їх докупи, хотів, аби продовжилася слава Патріарха в молодих деревах. Ці дубки згодом спиляли недобрі люди і на їх місці поставили залізну коняку…

Дуб у розквіті сил плодоносив через рік, даючи врожайної осені до чотирьох центнерів жолудів. Туристи охоче брали ці плоди на згадку і розвозили їх по Україні й по всьому світу, саджали вдома. І шумлять листям молоді нащадки в багатьох куточках планети, передаючи славу запорозьких дубів, яка продовжується з найдавніших часів.

Південний кордон розповсюдження дуба черещатого, до якого належить запорозький красень, збігається з лінією, що відділяє лісостеп від власне степу. Найпівденніший виступ його в Україні – біля впадання в Дніпро річки Псьол, більш як за 200 км на північ від Запоріжжя. В Надпоріжжі (від міста Дніпропетровська до міста Запоріжжя) та Великому Лузі (затоплених Каховським водосховищем Дніпрових плавнях) утворюється своєрідний острівець, де ростуть дуби. Отже, слава запорозьких дубів протягом часу передається від одного дерева до іншого і дійшла до сучасного 700-літнього Дубу в селищі Верхня Хортиця. Зовсім поруч від останнього росте його нащадок віком близько 300 років – пишний красень з високим стовбуром.

Вже кілька років запорожці занепокоєні здоров’ям свого улюбленого дуба. Досвідчені фахівці стверджують, що, на жаль, Запорозький дуб приречений. Дерево тяжко захворіло, коли різноманітними спорудами перегородили русло річки Верхня Хортиця, незабезпечивши вільного протоку води. Кажуть люди, що Дуб почав помирати, коли розлилося Каховське водосховище. Тоді вода на вулиці Шушенській, що на Верхній Хортиці, піднялася на три метри.

Над Дубом проводили жахливі експерименти. В 1966 році забетонували довкола дерева землю, і листя на ньому серед літа пожовтіло. Негайно приїхала важка техніка і згребла увесь той бетон. Щоб оживити Дуб, привозили з колгоспів здохлих телят та під ним закопували. Потім попід тином селян, що живуть поруч, проклали дренажну мережу для відтоку води, підкопали Дуб. Дерево просіло на кілька метрів. Кажуть люди, що на ті гілки, що нині знизу голі, не можна було залізти.

Потім ще якийсь інститут пробував оживити Дуб. Зняли з нього кору, покрили гілля консервантом. Таким він і стоїть зараз, без ніякої надії на одужання.

А діда Дейкуна виселили з його хати. Земля його садиби знадобилася для розширення складів райспоживспілки. Діду дали квартиру десь біля ЗТЗ, де він півроку прожив і помер. Ніхто не знає, де він похований. Але люди кажуть, що Дуб став умирати, коли помер дід Дейкун. Так було чи ні – хто може знати?

Своєю передчасною смертю Запорозький дуб попереджає суєтних людців, що в гонитві за матеріальними благами вони забули про вищі цінності.

Багато ще століть стояв красень-оберіг на святій хортицькій твердині, даючи наснагу і силу, оберігаючи волю На (шого) Роду (народу українського). Був це, свого роду, Дуб-отець. За козацької доби був цей Дуб «Священним дубом запорозьких козаків». Довелося йому пережити славу і Січі Запорозької.

Запорозький Дуб відомий далеко за межами держави. Унікальність його, популярність як в просторі, так і в часі полягає в тому що він є одним останнім з останніх представників овіяної тисячолітньою славою династії Запорозьких Дубів.

Зараз Федерацією «Спас» ведеться активна робота по відродженню Комплекса та залученню коштів на його розбудову та відродження.

Запорозький дуб не просто пам’ятник природи та історії, він – жива ланка в ланцюзі століть. Тисячі років присутні священні дуби на нашій землі. Хай минають віки – на Запорожжі завжди стояв і стоятиме Дуб – могутнє гіллясте дерево, що символізує міць і любов до рідної землі.