•  (uk)
2017/10/24
Головна » Новини » Тризна як феномен давньої цивілізації пращурів-воїнів

Тризна як феномен давньої цивілізації пращурів-воїнів

Вже більше двадцяти років традиція вшанування пам’яті великих подвигів козаків Русі-України існує в Запоріжжі. Її повернули з небуття патріоти-нащадки та щорічно відзначали на овіяному легендами та славою фортеці, яка не одне століття стояла на Дніпрі, збудована Богом і людьми під назвою Хортиця.

 

Роками сюди приїжджали з усього світу молодь і діти, сивовусі старці та міцні чоловіки, прекрасні жінки. Туристів не перестають вражати мальовничі казкові місця природи та велич археологічних та історичних пам’яток на території острова та в музеях м. Запоріжжя, які розповідають про давні звичаї наших пращурів-переселенців, які тисячоліттями жили на цій території, мали різні назви та імена (скіфи, сармати, древні слов’яни, черкеси, козаки тощо), але любов до сім’ї, роду, рідної землі, сила духу, звитяга, бойове мистецтво мали одне глибоке й сильне коріння, завдяки чому побороти цей народ нікому не вдавалося й не вдалося.

 

Вивчення та збереження нашими нащадками такого великого скарбу – ідеологічної спадщини – є почесним обов’язком та окремою місією не тільки фахівців та козаків, а й усього народу.

 

Що ж таке «тризна», яке історичне коріння цього явища і наскільки цей сакральний обряд мав значення для тих, хто проводжав в інший світ героїв?

 

Тризна як частина космогонії древніх слов’ян, один з важливих обрядів, який був неодноразово описаний багатьма істориками, представниками церкви, мандрівниками минулого.

 

Так, наприклад, у «Повісті минулих літ» Нестор пише: «аще кто умираху, творяще тризну над ним. и по сея творяку кладу велику, и возлажахуть и на кладу, мертвеца сожьжа, и по сеи собравше кости вложах у в судину малу и оставляху на столпе на и у тех». Про смерть київської княгині Ольги, матері Святослава сказано: «Ибо заповедала Ольга не творити трызны над собою…». Нестор вказує і на те, що важливим елементом тризни було пиршество: «Повеле Ольга тризну творити. Посем седоша деревляне пити».

 

Про урочисте поховання воїнів та вождів, героїв битв чи взагалі поважних осіб, які мали великі заслуги перед родом, І. Котляревський вважав тризну обрядом поховання вояки, де проводилися змагання, боротьба на честь загиблого. Російський історик Соловйов вважав: « Под Тризной понимались, как видно, вообще поминки и потом преимущественно борьба в честь умершего… пир, также резание и царапание лица». На похованні вожака Атілли історик Іордан пише про те, як «лучшие всадники вокруг холма рыскали», тобто проводили кінні спортивні змагання на честь свого колишнього командира, а може й отамана…

 

Ібн-Фадлан (Х ст.) – арабський історик-мандрівник писав, що третина скарбу покійного витрачалася на міцні напої. До речі, на тризну по князеві Ігорю Олега наказали нагодувати медом. Давньогрецький вчений, батько історії Геродот, також пише про поховання скіфів як важливий серйозний сакральний елемент світогляду скіфів, де при проводах в інший світ на честь героя влаштовували велике застілля, співали, танцювали та до поховання тіло возили по родичах у супроводі натовпу з однієї домівки до іншої.

 

Ібн-Русте – мандрівник, теж писав, що на території України у слов’яно-русів був звичай спалювати тіло покійника та «…при спалюванні… галасливо веселяться, показуючи цим радість тій милості, яку Бог виявив до помepлого… Ha наступний день … йдуть на місце спалювання, збирають попіл і кладуть його до урни, яку потім оставляли на пагорбі. Через рік після смерті беруть глечиків двадцять меду … і несуть їх на пагорб, де збирається сім’я покійного, їдять, п’ють, потім розходяться».

 

Візантійський автор-хроніст Лев Диякон, який жив у період походів князя Святослава на Константинопольські землі в середині Х століття, зазначав: «І ось, коли настала ніч і засіяло повне коло місяця, скіфи вийшли на рівнину і почали підбирати своїх мерців. Вони нагромадили їх перед стіною, розпалили багаття і спалили…». Після цього проводився військовий турнір.

 

Тому є всі підстави вважати Тризну з одного боку – формою поховання, з іншого – комплексом дії роду чи бойової дружини, направлених на частування померлого чи загиблого на війні, які безумовно заслужили поважне ставлення, яке супроводжувалося військовими іграми, жалобними піснями чи гімнами, та застіллям.

 

Також цікавою є й етимологія слова «тризна», аналогічні походження в інших мовах, які підтверджують це значення давньоарабських, грецьких, візантійських хроністів та Нестора Літописця про факт невід’ємної частини обряду – виконання жалобних пісень. Так, наприклад, можна провести такі паралелі: 1. Tіrene (фр.), 2. Treno (ісп.), З. Trenody – всі мають значення поховальні пісні. Безумовно, цей звичай мав широку географію. Можливо (гіпотеза), і слово «трапеза» має з церковнослов’янської мови таке ж значення. Є думка, що слово «тризна» означало також «нагорода» як пам’ять живих про ратні подвиги чи видатні справи. Присутні полишають всі справи та віддають шану.

 

Сухінін Д.В.,

член національного Союзу журналістів

Scroll To Top
-->